26  квітня – річниця аварії на Чорнобильській АЕС

26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду.

Чорнобильська катастрофа в цифрах і датах

1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.

2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС –  на повну потужність його запустили 1984 року. Це був “наймолодший” і найсучасніший реактор.

2 дні світ нічого не знав про вибух.

30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.

500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.

8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.

90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.

Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і розчищали завали.

2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.

200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі.

10 днів – з 26 квітня до 6 травня – тривав викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.

11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.

400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флори продовжують існувати в “зоні відчуження”, де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.

26 квітня–жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й. 4-й енергоблок не запрацював.

1991 рік – на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.

Грудень 1995 року – підписання меморандуму між Україною та країнами “Великої сімки” і Комісією Європейського Союзу, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції.

15 грудня 2000 року – Чорнобильську атомну електростанцію зупинено повністю.

Вересень 2010-го – закладка фундаменту під новий саркофаг над зруйнованим 4-м енергоблоком, у квітні 2012-го стартувало будівництво арки, що маланакрити “Укриття”, у жовтні 2011 року на майданчику комплексу “Вектор” почалося будівництво Централізованого сховища відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.

29 листопада 2016 року  завершили насування арки над 4-м енергоблоком.

11 квітня – Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів

Цього дня, 75 років тому, в’язні найбільшого концтабору смерті Бухенвальд біля Веймара назавжди змінили хід історії людства. Здолавши нацистських катів в інтернаціональному повстанні, полонені нарешті вийшли на волю та вдихнули повними грудьми. Саме 11 квітня 1945 року з його воріт вийшов останній в’язень. Ця пам’ятна дата увійшла в історію як Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. Відтоді пройшло немало часу, та страшні злочини проти людства не мають строку давності. Геноцид цілих народів, масові розстріли дорослих та дітей на «фабриках смерті» в окупованих нацистами країнах, тортури та непосильна каторжна праця знищили мільйони безневинних людей. Серед них і наші земляки, чиє життя обірвалось за колючим дротом концтаборів. Це все – в нашій пам’яті назавжди, що передаватиметься з покоління в покоління.   Ми вклоняємось з усім світом людям, які в пекельних муках пройшли цей шлях, вистоявши найстрашніші випробування. І віддаємо данину скорботної пам’яті жертвам нацизму, які загинули в стінах таборів смерті. Помолімося за їхні душі. Довідка Всього на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів. За роки Другої світової війни через них пройшли 18 мільйонів осіб. На території країн колишнього Радянського Союзу налічувалось близько 817 нацистських таборів примусового утримування цивільного населення та військовополонених, три з яких були розташовані в місті Києві. Це концтабори «Сирецький», «Бабин Яр» та «Дарницький».

Сумний ювілей: 5 квітня 1944 Москва розпочала депортацію українців до Сибіру

Автор: Микола Сатпаєв

Сімдесят п’ять років тому – 5 квітня 1944 року – Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР затвердив інструкцію про депортацію сімей членів ОУН та УПА. Нова хвиля депортацій розпочалась відразу по тому, як на захід України увійшла радянська армія. Саме ж рішення про виселення українців ухвалили 31 березня 1944 року у Москві – генеральний комісар державної безпеки Лаврентій Берія підписав розпорядження №7129 про депортацію сімей учасників визвольних змагань.

Через п’ять днів інструкція “О порядке ссылки членов семей оуновцев и активных повстанцев в отдалённые районы Союза ССР” була затвержена і направлена до виконання. Згідно з вказівками, виселенню підлягали всі повнолітні та неповнолітні члени сімей українських націоналістів, а їхнє майно підлягало конфіскації. Списки осіб на депортацію готували сільські ради на місцях у координації з органами НКВС.

В інструкції детально регламентувався порядок дій відповідальних за депортацію. В обраний район направлялась оперативна група з військових на чолі зі співробітником місцевого відділу НКВС, кожна сільська рада повинна була підготувати відповідний транспорт. На світанку село оточували солдати з наказом нікого не впускати і не випускати, а біля кожного обійстя виставлялись пости.

До хат зі списку заходила оперативна група, робила трус та перевіряла документи. Далі – наказ збирати речі. Майно, що підлягало конфіскації, описували та опечатували. На всі збори давали три години.

Депортованим дозволяли взяти з собою одяг, взуття, постіль, посуд та дрібний реманент – сокири, лопати, пилки тощо. Особливо слідкували за тим, щоб люди взяли з собою якомога більше теплих речей та продуктів. Також дозволяли взяти з собою гроші та цінні речі, якщо вони були.

Після цього арештованих доправляли до найближчої станції, де за списком передавали конвоїрам і заганяли до вагонів. Про кожен ешелон та кількість депортованих негайно повідомляли заступнику Лаврентія Берії генералу Чернишову. Він забезпечував харчування депортованих на шляху до місця заслання – за його наказом станційні буфети по ходу потягів повинні були годувати людей. В Україні цим займались на станціях Рівне, Київ, Полтава, Харків, Куп’янськ та Валуйки.

Перший ешелон відправився у квітні. У ньому було двісті сімей українців. Другий ешелон вирушив до Сибіру 7 травня (137 сімей з Рівненської області та 11 – з Волині), третій – 21 равня (54 сім’ї волиняків). Наступна хвиля депортацій розпочалась восени. У вересні депортували 479 сімей з Львівщини, 268 – з Волині, 200 – з Рівненщини, 209 – з Тернопільської області та 222 – зі Станіславської (нині Івано-Франківська).

Загалом же у 1944 році з Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської та Чернівецької області депортували 4 744 родини. Пік депортацій припав на 1947 рік – тоді вислали 26 332 сім’ї, загалом – 77 791 чоловік.

Всього ж за 1944-1948 роки були депортовано 131 935 людей. До цього числа не входять етнічні німці, фольксдойче, колишні поліцаї, власівці та “зрадники Батьківщини”, які проходили окремим списком. Місцем заслання були обрані віддалені райони Красноярського краю, Омської, Новосибірської та Іркутської областей. Значна частина з них так і не повернулись на батьківщину, а їхні нащадки досі живуть на безкраїх простору Сибіру.

Джерело: uain.press       7